Рецензия Коцарева Олега на книгу «Жрецы и Фараоны»

Едуард Юрченко: моторошні будні реальної влади

kozarev_olegПолітичний детектив із життя пострадянських мажорів та їхніх батьків. Гостросюжетний вирок великій політиці. Белетризовані роздуми над геополітикою. Усі ці означення цілком прийнятні для досить несподіваної книжки Едуарда Юрченка «Жерці і фараони».

Дочка дуже крутого чиновника з самої «верхотури» влади однієї з пострадянських країн (вгадується нібито Росія, але могла би бути й будь-яка інша) закохується в сина скромного співробітника посольства іншої пострадянської країни (України?). Цей мезальянс руйнує плани її батька і породжує цілу купу карколомних пригод. Скромний співробітник посольства виявляється розвідником екстра-класу, який веде боротьбу проти химерної «масонської» організації. «Масони» прагнуть зробити своїми рабами всіх слов’ян, воюють проти ідеї «слов’янського фундаменталізму», а принагідно вбивають друзів нашої закоханої пари та збираються прибрати й їх самих… Чим закінчиться цей «бойовик» - прочитаєте в кінці книжки.

«Жерці і фараони» - чергове втілення вічної теми безжальності політики і влади як явищ по відношенню до людини, її приватності, свободи, життя. Важливо, що книжки про це з’являються саме сьогодні, коли культ кар’єрного, фінансового і владного успіху постійно зростає, опиняється в центрі уваги масової культури та, здається, загрожує витіснити з інформаційного простору всі інші прояви життя. Такі автори, як Юрченко, натомість, нагадують нам про марнотність, аморальність і минущість такого «успіху-понад-усе».

Детективна лінія книжки цілком успішно тримає напругу до самого кінця. Правда, переходи й перестрибування з теми на тему, чергування планів і сюжетів часом відбуваються у вельми дивний спосіб, спантеличують читача. Зате на користь текстові йде відверта реалістичність, вмотивованість (у деяких героїв плоско-схематична, а в деяких дуже навіть опукла й багатогранна) описів людей, представників абсолютно різних соціальних середовищ, різного віку. Здається, автор непогано знає порядки, що панують серед сильних світу цього, або переконливо їх моделює – обізнаний читач тут сам винесе вердикт.

Сюжет «Жерців і фараонів» рухається достатньо стрімко, написано текст із цікавими подробицями й не без майстерно зображених картин (думаю, ця історія могла би лягти в основу якого-небудь фільму певного типу). А ось що в ній видається абсолютно зайвим – то це регулярні вставки тексту від «Голосу з-за кадру»: міркування дуже вже абстрактні і «взагалі», хоча часто з ними й важко не погодитися, як-от з тим, що молодість прекрасна. Ну, й змішані, здивовані відчуття лишає по собі суто політичний план книги – таємна організація, що не любить слов’ян, дивакуваті «расові» побудови, мало не ідеалізація радянського минулого. Жарти це чи що, але вони додають «Жерцям і фараонам» колориту.

Головним же, як на мене, питанням книжки, відповідь на котре справді має стурбувати нас ближчим часом, є те, хто прийде невдовзі на заміну пострадянським владним елітам. Нинішніх «хазяїв життя» не лає тільки лінивий. Але чи будуть кращими їхні діти або некровні спадкоємці? Стануть вони стриманішими, відповідальнішими, культурнішими або ще більше «втратять дах»? Відповість на це тільки саме життя, а книжка Едуарда Юрченка дає матеріали для роздумів…

Коцарев Олег

письменник, журналіст, критик